ПІСЛЯДИПЛОМНА ОСВІТА — система, що забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. Здійснюється закладами післядипломної освіти на договірних засадах з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами з укладанням державного контракту (замовлення).
Метою фармацевтичної П.о. є вдосконалення професійних знань та вмінь, якими повинні оволодіти спеціалісти на основі моделі провізора і фармацевта, а також відповідно до професійно-посадових вимог до різноманітних спеціалістів аптечних підприємств, посад і кваліфікаційних категорій фармацевтичних кадрів. Стратегія розвитку системи П.о. базується на багаторічному вітчизняному досвіді підготовки фахівців фармації та сучасних позитивних досягненнях світових освітянських систем.
Організація системи П.о. в Україні має декілька етапів розвитку: організація курсів удосконалення фармацевтичних кадрів (1925–1938); створення циклів удосконалення провізорів (1938–1964); організація єдиної державної системи післядипломної підготовки провізорів в Україні як частині колишнього СРСР (1964–1987); організація державної системи безперервного післядипломного навчання провізорів (1987–1992); упровадження концепції безперервної фармацевтичної освіти (з 1992).
Система П.о. в Україні виконує такі функції: забезпечення потреб суспільства і держави у висококваліфікованих конкурентоспроможних на ринку праці фахівцях на основі формування безперервної освіти та постійного підвищення їх кваліфікаційного рівня; реформування змісту системи післядипломної освіти з урахуванням розвитку фармацевтичної науки, а також наявних тенденцій підготовки фармацевтичних кадрів та передових технологій навчального процесу в інших країнах; формування перспективних планів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів щодо нових напрямків розвитку фармацевтичної науки, техніки та методів управління системою; приведення мережі і структури закладів післядипломної освіти у відповідність до потреб у певних провізорських та фармацевтичних фахівцях окремих регіонів і галузі в цілому (з урахуванням демографічних, медико-соціальних та інших характеристик, стану галузі та здоров’я населення); контроль і оцінка якості рівня кваліфікації провізорів на основі державних стандартів (атестація); проведення наукових досліджень, розроблення та вдосконалення методології та дидактичних принципів післядипломної освіти; підготовка та перепідготовка викладацьких кадрів ВНЗ та закладів післядипломної освіти.
Безперервність П.о. забезпечується раціональним поєднанням: первинної спеціалізації шляхом навчання в інтернатурі, яка є обов’язковою формою післядипломної підготовки випускників вищих фармацевтичних (медичних) навчальних закладів, після закінчення якої присвоюється кваліфікація з відповідної спеціальності, що дає право на самостійну трудову діяльність; вторинної спеціалізації за окремими спеціальностями на циклах спеціалізації за фахом. Вторинна спеціалізація проводиться: з нових провізорських спеціальностей і спеціалізацій для оперативного і перспективного забезпечення кваліфікованими кадрами нових напрямків у фармації; при розширенні посадових обов’язків провізорів-спеціалістів на підприємствах та в установах; при зміні штатного розпису фармацевтичних закладів, установ і підприємств; при необхідності зміни провізорської спеціальності за медичними показаннями; при переміщенні (або включенні до резерву) працівників із категорії провізорських посад «спеціалісти» в категорію «керівники» і навпаки); при періодичному навчанні у закладах післядипломної освіти протягом усієї професійної діяльності на циклах тематичного вдосконалення та передатестаційних циклах; при стажуванні у ВНЗ; при щорічній короткотривалій підготовці (на курсах інформації на місцевих базах, у ВНЗ та науково-дослідних інститутах (центрах)); при професійному навчанні за місцем роботи. Спеціалізація може проводитись також шляхом систематичної самоосвіти (участь у науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах, з'їздах, конгресах, вивчення спеціальної літератури та інших джерел професійної інформації, стажування на робочих місцях у передових закладах, установах та організаціях в Україні та за кордоном).
У нинішній час безперервність післядипломної освіти в системі охорони здоров’я має також забезпечуватися впровадженням системи освітніх кредитів (балів), мінімальну кількість яких потрібно буде набирати провізору чи фармацевту за певний термін роботи за фахом шляхом проходження різних видів і форм навчання з урахуванням їх значущості.
Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р.; Мнушко З.Н., Слободянюк Н.Н., Андреев В.Г. и др. Правовое регулирование деятельности фармацевтических предприятий. — Х., 2003; Управління фармацією / За ред. В.М. Толочка. — Х., 2004; Фармацевтична освіта та право: Збірник правових документів і матеріалів про освітні засади діяльності та управління вищими фармацевтичними закладами освіти / За ред. Ю.В. Вороненка, М.А. Вороніної, С.Б. Гавриша та ін. — Х., 1999.